Вікторія Драченко практичний психолог, експерт-аналітик, канд. пед.наук

ПІДЛІТКИ ЗА КРОК ДО ДОРОСЛОСТІ: «НЕТИПОВІ» ТА «ОСОБЛИВІ»

«Вони всі типові, але кожен вважає себе особливим» – такою характеристикою описала ситуацію підліткового віку 14-річна дівчинка, творча і мисляча, дещо замкнена і мовчазна, внаслідок чого вона, власне, і опинилася на прийомі у психолога. Вона вже кілька місяців не ходила до школи, і це не завадило їй відмінно навчатися, проте підійти до стін навчального закладу, ба, навіть вийти вранці з дому у відповідному напрямку не давали панічні атаки й небажання спілкуватися з однокласниками та вчителями. «А дорослі – вони завжди праві, вони вважають, що все знають про нас, так вважала і та лікарка-психіатр, яка, навіть не заговоривши зі мною, поставила мені діагноз «аутизм» і прописала нейролептики» – продовжила дівчинка, дивлячись в бік, і голос її вже звучав розчаровано й роздратовано. Протягом року зустрічей ми багато про що мовчали, слухали дощ, складали вірші, інколи вона малювала, інколи проголошувала «маніфести». Вона дарувала мені свій погляд на світ і на проблему підлітка, на те, як потрібні людині, яка дорослішає «Коріння» і «Крила». Завдякі їй та іншим невгамовним та мислячим, бентежним та бунтівним прийшло глибше розуміння періоду пубертату, про який Анна Фрейд говорила як про «час внутрішнього хаосу, фізичного та духовного дорослішання, оволодіння власними потягами та бажаннями».

Спілкування з підлітками складне та непередбачуване, сповнене конфліктів і протиріч. Їх важко зрозуміти й неможливо «прорахувати». Вони часто не бажають говорити, але надзвичайно креативні. Натомість батьки нетерпляче очікують «швидкого одужання» і прагнуть контролю, не розуміючи, як прагнення підлітка відділитися від них і піти з дому може бути здоровим і продуктивним для самої дитини, як кризи зростаючої особистості сприяють її оздоровленню та формуванню. Проблемна ситуація, в якій опиняється підліток, протікає між двома основними полюсами – це СВОБОДА та ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. Він має розвинути свою автономність та бути включеним в соціум – це і стане його «корінням і крилами». Компроміс тут неможливий – має сформуватися одночасна діахронія, яка дозволить йому вибудувати власне ставлення до життя, світу і себе в цьому світі. Що можуть вдіяти в цій ситуації дорослі? Перш за все – любити, приймати і оголосити (найперше у власній свідомості) «мораторій» на будь-які «військові дії»!

Окрім свободи та відповідальності позначимо інші полюси діалогізму в душевному житті підлітка: «ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ та ДУХ КОЛЕКТИВІЗМУ» виражаються в станах, які часто чергуються: «Я – одиночка, залиште мене у спокої, …мене ніхто не зможе зрозуміти»; крайньою межею є ізольованість і суїцидальні потяги (які, до речі, варто відрізняти від демонстративності) та «МИ», вираженого підлітковою взаємопідтримкою та різноманітними молодіжними рухами. Саме референтна група однолітків є авторитетом для підлітка і нам, дорослим, з цим необхідно рахуватися! «ОНОВЛЕННЯ та ТРАДИЦІЯ»: підліток прагне бути сучасним в одязі, музичних уподобаннях, зовнішності.

Критичність та розумність вибору часто стає проблемою для батьків та оточуючих. В той же час найбільш цінні основи, сформовані до цього періоду в родині спонукають до ностальгічності, романтизму, часто навіть консерватизму. На одній із зустрічей на моє необережне зауваження в бік «підростаючого покоління» я отримала відкритий «шквал»: «Та як Ви можете так про нас говорити – ми з батьком обговорюємо твори Ніцше, а з другом вже місяць разом читаємо Достоєвського, навіть бабуся втратила спокій, боючись, що я так заміж ніколи не вийду!»

«ФАНТАСТИЧНІСТЬ та РЕАЛЬНІСТЬ»: для підлітка його уява, його фантазування такі ж важливі, як і реальні події життя, він пише вірші, малює, «сновидить наяву», може навіть заперечувати реальність. Натомість він у захваті від техніки, аргументовано критикує суспільні події, надзвичайно лабільний інтелектуально. Проблема дорослих – не вступати в суперечки «за змістом», а бачити контекст повідомлення, вчасно зрозуміти, «куди він хилить» і зупинити на межі відвертості і «хамства», рішучості і небезпеки для життя.

«ДУШЕВНЕ та ФІЗИЧНЕ»: підліток часто буває непомірним у ставленні до їжі, навчання, інтересу до сексу чи алкоголю, хаотичним у виборі переваг та захоплень; також він буває тонким та честолюбивим, аскетичним та анорексичним; його вольові дії (у спортіі чи заняттях музичним інструментом) можуть тривати більше 10 годин до повного виснаження, а поведінка вирізнятися нав’язливим характером.

Підліток невпинно шукає ідентичності, «просіюючи» їх через критику власного «Я НЕ ТАКИЙ». Таких «нетипових» мої іронічно-критичні клієнти налічують більше 30 груп і напрямів.
Ось деякі з них:

• «Псевдодипресивні» (симулюють дипресію, отримуючи «бонуси»);
• «Нетипові аутичні» (демонструють себе через блоги і соцмережі);
• «Фуджоши» (відстоюють переваги гомосексуалізму перед гетеросексуальними стосунками);
• «Аніме-няшки» - «занадто милі» (захоплюються котиками, собачками, для них важливо обов’язково комусь подобатися);
• «Аморали» (здебільшого це хлопці 15-16 років, самовиражаються, принижуючи дівчат);
• «Сніговий король» або «Айсберг» («він такий холодний і всі дівчата по ньому сохнуть»);
• «Пацанки» (здебільшого грубі та брутальні зі всіма, вони «типу неприступні», але це їх маска, якою зваблюють або самостверджуються);
• «Кліпова», «екранна» свідомість
• «Ха-ха-радуга-наркомани» (непередбачувані, говорять «брєд» і вважають це смішним);
• «ЗаБоРчИк))0)) – здебільшого це «писаки» специфічно знаковою друкованою мовою – чим більше «скобочок» - тим ширша посмішка;
• «Іронічно мовчазні» - при друкуванні ))0) – «саркастична іронічна посмішка» - щоб когось принизити чи знецінити;
• «КІН» - «відчувають себе персонажем» (це ціла окрема група персонажів за сюжетами аніме, манг, компютерних та телефонних ігор);
• … «Борці за справедливість»; «Сірі кардинали», «Слухняна дитина зі 100 золотими медалями», «Флюгер», «Поні-блогери», «Холодні дівчата «куудере»»; «На всі 100 ідеальні»…

Проте, жодна з цих ідентифікацій не влаштовує підлітка, він має навчитися розуміти себе та інших, має знайти адекватні форми самовираження, відкрити ресурс, який дасть йому змогу вступити в діалог та взаємодію. Як нелегко інколи підлітку заговорити з нами, дорослими. Якими некоректними ми буваємо у власних висловах, ставленнях, вимогах і оцінках. Про це, та про багато іншого довелось замислитися на одній з батьківських зустрічей, витримуючи тремтливий погляд матері, що принесла листа від свого сина. Він не зміг цього сказати сам, він залишив його вночі на батьківському столі. Лист мені, 40-річному

Я пишу тобі, мій рідний старий друже. Пишу, щоб ти раптом не забув про деякі непомітні для тебе, але важливі для мене речі:

Ніколи, чуєш, ніколи не говори іншим, що ти щось робиш заради них! Прийде час – і вони самі це зрозуміють. Не підганяй їх, просто трохи зачекай. І ще – не намагайся зробити з дітей те, що здається кращим для тебе. Твоя «самопожертва» тут теж ні до чого. А перед тим, як вимагати від дітей безумовної вдячності, подумай, чи дійсно це корисно для них. Що може бути гіршим, ніж поневолити рідну душу в залежність? Ніщо так не егоїстично і не лицемірно, як без відома та згоди іншого «жертвувати собою» заради нього, а потім справедливо вимагати вдячності за те, що віддав йому частину свого життя, втілюючи те, що вважаєш для нього кращим! Це краще – ЦЕ ТВОЄ КРАЩЕ! Так, і подумай перед тим, як втілювати СВОЇ мрії в СВОЇХ дітях. Краще запитай, чи потрібно їм це. Або просто покажи прикладом. Або, якщо любиш і жертвуєш, не варто це виставляти на показ. Бо яка ж це добровільна пожертва, якщо за всі ці сімейні чи побутові блага твоя дитина має заплатити власною свободою, якщо тепер він у довічному боргу за те, що його народили й виростили? Тепер він все життя винен, адже ніколи неможливо повернути цей борг, неможливо сповна віддячити за те, що «заради нього» зробили! Яка ж це любов? Хіба дитина зобов’язана щоразу дякувати за твою любов? Хіба ти сам ніколи не помилявся? Не поспішай, повір, йому просто треба трошки часу…

Батьківська зустріч перетворилася на сповідь-спогад про власні переживання матері у підлітковому віці, про першу втечу з дому, про щире здивування тому, як вона дізналася про поїздки своїх батьків на концерти рок-гуртів та подорожі авто-стопом. Про те, якою дорогою ціною вона зрощувала «свої крила» і вчилася цінувати «батьківське коріння».